Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Однією з таких сторінок був голодомор 1932-1933 р.р. Понад півстоліття ця жахлива сторінка в історії України замовчувалася і тільки в кінці XX століття з'явилися перші публікації, дослідження, почався запис спогадів очевидців, видання збірок архівних документів, спогадів, увічнення пам'яті жертв Голодомору.

В рамках вшанування пам'яті жертв голодомору бібліотекарі гімназії Агаян Г.Ю. та Чижевська І.О. організували для учнів 9-х класів зустріч з завідуючою відділом обслуговування читачів Рівненської обласної наукової бібліотеки Войтович Наталією Василівною, яка провела для учнів урок пам'яті «Пекучий біль мого народу» та ознайомила гімназистів з художньою літературою, у якій висвітлено тема голодомору. Літературознавці вважають, що першим із прозаїків звернувся до теми Голодомору Улас Самчук в романі «Марія», хоч відомо, що хронологічно першим твором про голод була новела А. Любченка «Кострига». Тяжку «цілину» цієї тематики освоювали й інші – Тодось Осьмачка, чиї повісті, написані в 50-ті роки минулого століття, перевидаються вже в 21-му; твори І. Качуровського і О. Веретенченка, О. Гай-Головка, В. Чапленка, М. Стельмаха, В. Земляка. Пройшло багато літ, перш ніж один із авторів твору на тему Голодомору отримав найвищу літературну нагороду – імені Тараса Шевченка – В. Захарченко за книгу «Пришлі люди».

На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна змести сліди злочину. Можна враз і вдруге, і втретє переписувати історію на угоду влади чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду. Правду про страшні події. Це наша історія, і ми повинні знати і пам'ятати її.